payday

Статистика

На даний момент 16 гостей на сайті
Ukrainian (Ukraine)English (United Kingdom)
У всьому винні протяги. Історія самотності однієї остарбайтерки Друк
Понеділок, 03 червня 2019, 12:11

Cело Голинь Калуський район Івано-Франківська область

Маленькій Катерині було років п’ять, коли їх з матір’ю вивезли до Німеччини на примусові роботи. То був 1942 рік. Пам’ятає небагато, навіть назву міста не пригадує. але дещо все-таки закарбувалося у пам’яті жінки. Про німецькі цукерки, працю, яка нищила людину та чутки, що завадили створити сім’ю – історія життя остарбайтерки Катерини Корфіль.

У Німеччині мама Катерини працювала на полі. На роботу йшла, коли донька ще спала, а приходила пізно ввечері. Жили у гуртожитку, по декілька сімей у кімнаті. З дітей, крім Каті, нікого не було. Дівчинка гралася на подвір’ї. Одна. Єдиною її подругою була сусідка-німкеня. Бачились через паркан. Німкеня працювала у себе на городі. Розмовляла з дівчинкою німецькою, але та нічого не розуміла. Пригощала Катю печивом, цукерками.

"Цукерки були у формі олівців, великі, пахучі, – згадує жінка, – я подякувати не вміла, не знала, як німецькою "дякую" буде".

Окрім розмов з німкенею, яких не розуміла, ще однією розвагою для дитини було ходіння по воду на водокачку. Погано ставлення німців не пригадує.

Коли у 1945 році повернулися додому, вже про роки у Німеччині й не згадували.

"Не було коли й про що говорити, – каже Катерина Корфіль, – бо далі треба було працювати. Колгосп – знову ярмо на шию, праця забирала весь час і нищила людину".

Свого тата жінка не знає. Ніколи не бачила навіть на фотографії.

"Мама не розповідала, сказала – "помер" та я й більше нічого не питала", – каже пані Катерина.

Зараз Катерині Корфіль – 82. Мешкає у селі Голинь Калуського району Івано-Франківської області. Доля так склалася, що жінка залишилася зовсім одна. Сімейне життя не склалося. Причиною тому, як вважає жінка, стала її хвороба ще у молоді роки. У 17 років дівчина була паралізована. Через протяги на роботі. Працювала у цеху на лісокомбінаті. Чотири місяці дівчина була нерухома. Не ходила, не говорила.

"У нас в селі так казали: "Вже, як була слаба, то здорова вже не буде. Тому й хлопці цуралися", – зітхає пані Катерина.

Однак дівчина одужала. Влаштувалася на роботу у школі прибирати. Потім поїхала у Сибір. Там працювала на току. Про її хворобу й туди чутки дійшли.

Мама померла, коли жінці було 46. З тих пір пані Катерина живе сама.

"В мене нікого немає. Ні однієї душі, – розповідає жінка, – мені люди кажуть: "Добре тобі, чоловік не п’є, дітей годувати не треба". А я кожну хвилинку заповнити якоюсь роботою, аби не відчувати ту самотність так різко".

Франківський Карітас допомагає пані Катерині в рамках проекту "Покращення якості життя людей похилого віку-жертв тоталітарних режимів шляхом створення умов для залучення їх до активної участі у суспільному житті та організація надання волонтерської підтримки для маломобільних та немобільних представників основної цільової групи".

 

 
Усі права застережено Карітас УГКЦ © 2009 м. Івано-Франківськ
Технічна підтримка: © Компанія ІТ-Експерт