payday

Статистика

На даний момент 23 гостей на сайті
Ukrainian (Ukraine)English (United Kingdom)
Мандрівки спогадами тернистих життєвих шляхів членів Клубу людей похилого віку "Надвечір" Друк
Середа, 23 грудня 2009, 17:28

В рамках  проекту «Клуб людей похилого віку «Надвечір» (програма Німецького фонду «Пам'ять. Відповідальність. Майбутнє») працівниками БФ «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ» протягом листопада було проведено особисті зустрічі з представниками цільової групи проекту - людьми, які стали жертвами фашистського та сталінського тоталітарних режимів.

Особливу увагу приділялось представникам таких категорій, як остарбайтери та полонені концентраційних таборів.

Остарбайтери (нім. Ostarbeiter - «східні робітники») - німецький термін для означення осіб, які були вивезені гітлерівцями з східних окупованих територій, переважно з Рейхкомісаріату Україна, протягом Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини.

Хочеться поділитись з читачами хоча б коротенькими нотатками, які ми змогли зробити під час спілкування з цими людьми, на долю яких випали тяжкі страждання та поневіряння на чужині.

Нелегкими є спогади однієї жінки,  історія якої не може не хвилювати, адже вона в 17-тилітньому віці потрапила у табір строгого режиму, де відбула 10 років покарання в за те, що брала участь в УПА: «...Дуже скоро я опинилась в КПЗ у Львові. В сірому підвальному приміщенні. Була напівтемрява,  затхле повітря і щурі, що бігали, як коні по цементній підлозі.  Допити, що відбувались ночами, виснажливо впливали на здоровий глузд. Я боялась, що вилетить неконтрольоване слово і тому завзято мовчала і вимагала свідків. Слідчі мене дуже мучили, били, штовхали, обзивали.

Коли котрусь дівчину з нашої камери брали на допити, то ми в камері всі молились, щоб її не замордували і не закатували. Хоч всякі знущання і погрози ослабили мене, душевно я почувалась міцною. Мені хотілось крізь сльози співати...».

Зараз невеличкого росту старенька бабуся, яка є втіленням неймовірної сили волі та жаги до життя, нам розповідає:  «...З десяти років, котрі я відбула у тюрмі, три з половиною я пропрацювала вантажником. Ми працювали і днями, і ночами. Нас розділяли по троє людей і ми мали загрузити весь вагон стовбурами дерев. Був випадок, коли мені в сорокаградусний мороз довелось вийти на вулицю з мокрою головою для того, щоб вантажити вагони. Через деякий час моє волосся перетворилось у лід...Ви собі навіть не уявляєте, що це було! Мені самій не віриться, що це правда!..»

Звернемо увагу ще на спогади військовополонених та остарбайтерів:

«... Німецькі війська  вступили до Донецька. Почались облави на молодь. В одну із таких я  потрапила до їх числа. Натовп заштовхали у вагон. Нас так було багато, як оселедців в бочці. Ні сісти, ні сходити  в туалет. Ми стоячи їхали до Польщі 10 днів.  Потяг зупинився,  відкрили  наші вагони, і всі почали тікати - хто куди.  А сил немає, бо  10 днів не їли,  які то ми були... Нас усіх упіймали. Так я  потрапила у табір найстрогішого режиму. Зараз це територія Польщі, а тоді це була територія Німеччини - м. Упель. А який холод стояв тієї зими. В бараці в три поверхи було змайстровані ліжка, без матраців, без одіял. У мене ліжко найвище,  я лежу -  і бачу зірки. На мене сніг і дощ падає. Як Господь мене тримав - не знаю...»

Скажіть, якою буде реакція, коли на папері викладено такого змісту ще одну мільярдну частинку пережитого людством: «...Їли ми кормовий буряк для худоби, з хробаками, котрий заливали кип'ятком...Дріт навколо табору був зі струмом. Люди на нього кидались і залишались там висіти. І коли назбирається 20-30 таких людей, вони відключали струм і ми мусіли знімати тіла загиблих . А літом - висіли ці самогубці протягом 2-3 днів, іноді тиждень. Треба ту людину знімати, а вона, як холодець...Прийшлось перебути це!..».

Один добродій, будучи 16-тирічним юнаком,  протягом трьох років (з 1942  по 1945 роки) працював остарбайтером, згадував про пережите далеке минуле: «...У господаря я працював від раннього ранку до пізньої ночі. Робив усе:  і поле косив, і коло худоби ходив, і все інше...Один місяць я працював  на окопах. Копав... Там було дуже багато людей, а їсти давали дуже мало. Ми голодували...».

Або ще такого змісту клаптик тяжкої життєвої долі: «...Батько пішов у місто купити продуктів, а я пішов за ним. В той час німці зробили облаву і нас захопили...Посадили у поїзд і повезли у Німеччину...Ніхто нічого не знав і не розумів. Вдома залишилась мати з моїми братами та сестрами. Вони теж про нас нічого не знали. Я працював у господаря. Окрім мене там було ще семеро чоловік - усі з різних країн. Ставились до нас там, як до рабів...»

Не можемо не згадати про  історію однієї жінки, доля  якої є і особлива, і водночас дуже схожа на тисячі інших історій українців: «...Мені було всього 12 років, коли мене і всю мою сім'ю вивезли у Караганду. Нас розбудили о 6 годині ранку і сказали, щоб через півгодини ми були готові, бо нас вивозять. Це була паніка неймовірна...Нас  загрузили у вагони, по 10 родин у кожний. Це був вагон для перевезення худоби - телятник. Там не було місця де сидіти, не те, що спати! Їхали ми 17 діб. Раз у день нас виводили на двір і раз у день приносили відро води на весь вагон...Через деякий час після приїзду  нас поселили у землянку до чужих людей. Довелось шістьом поміститись у одній маленькій кімнаті...Через деякий час тато влаштував і мене на роботу в столову. Я чистила картоплю цілий день за те, щоб мені дали тарілку зупи! Як я то витримувала - не знаю....».

І це є лише краплею в бездонному океані страхіть нелюдської жорстокості та ненависті. Дорогий читачу, прочитай уважно ці маленькі уривки знівечених доль наших співвітчизників, вдумайся в їхній зміст, спробуй порівняти нинішні часи і те страшне минуле, про яке нам розповіли очевидці. Якщо тобі це не байдуже, ти можеш розповісти своїм друзям, знайомим, щоб ми всі разом виконали свій обов'язок перед старшим поколінням, гідно оцінивши їхню жертву.

Сьогодні нам необхідно пам'ятати про життя таких людей, адже вони складають історію життя нашого краю, історію України, нашу з вами історію...

 
Усі права застережено Карітас УГКЦ © 2009 м. Івано-Франківськ
Технічна підтримка: © Компанія ІТ-Експерт