payday

Статистика

На даний момент 18 гостей на сайті
Ukrainian (Ukraine)English (United Kingdom)
Здоров’я не повернеш. Спогади ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС Друк
П'ятниця, 07 червня 2019, 09:55

Село Побережжя Тисменицький район Івано-Франківська область

Василю Ходаку було 27 років, коли сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції. З тих пір минуло 33 роки. Чоловік вже все добре не пам’ятає, у нього розсіяний склероз та I група інвалідності. Згадувати все допомагає дружина. І це єдине, що весь цей час рятувало чоловіка – любов та турбота його Марії.

 Чоловік працював тоді водієм на автобазі, проводив меліорацію земель. Після вибуху його відправили у 30-ти кілометрову зону відчуження проводити воду – бурили свердловину, аби люди не пили воду з криниці. Людей, щоправда, там майже не залишилося. Були одні старенькі.

«Він не хотів туди їхати, бо розумів, куди відправлять, але його керівництво поставило перед фактом: «Не поїдеш – підеш через військкомат на роботу на три місяці», – розповідає дружина.

Чоловік поїхав один раз, потім другий. Днів на десять. Пригадує, як вночі прокинулися від гучного вибуху. Після аварії ще час від часу були спалахи. Перше, що відчув чоловік – язик став, наче дерев’яний. Зранку швиденько зібралися – і тікати. Трасою не поїхали, їхали лісом, навпростець, аби скоріше.

Через місяць почала відмовляти права нога. Загальний стан здоров’я погіршився. Пану Василю поставили діагноз – розсіяний склероз. Почалися епілептичні приступи. Чоловік пройшов обстеження і виявили пухлину головного мозку. На щастя, доброякісну. Операцію робили у Києві. Це був 1987 рік.

У 2001 році чоловік почав втрачати пам'ять. Не міг ходити. Не їв. Рецидив, зробили повторну операцію. Через чотири роки знову загострення – і вже третя операція. Після операції відмовили ноги. Лише через два тижня почав відчувати пальці. Епілептичні приступи не припиняються й досі.

Допомоги, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській електростанції, чоловік так і не отримує. Тоді требу було їхати у Львів, там вимірювали відсоток опромінення. А на той час пан Василь був дуже хворий та ще й до того запис про одне відрядження десь загубилося.

Зараз чоловік на суворій дієті. Кожен день приймає ліки. Йому важко сприймати будь-який шум, відразу болить голова. Єдині голосні звуки, які чоловік із задоволенням вислуховує – це сміх та постійні запитання «чому?» і «як?» маленького онука.  

Кожного місяця чоловіка відвідує виїзна паліативна бригада Карітасу у складі лікаря, медсестри, психолога та духівника. Привозять необхідні медикаменти.

Допомога важкохворим, одиноким та малозабезпеченим людям села Побережжя здійснюється в рамках співпраці з Поберезькою сільською радою. Зараз у селі обслуговується біля 20 людей.

«Перед Новим роком я обходила своїх важкохворих односельчан, – розповідає голова Поберезької сільської ради Леся Іванків, – зрозуміла, що людям не вистачає спілкування та кваліфікованої консультації лікаря. Бо порада подруги чи сусідки може мати погані наслідки. А у нас, на жаль, дуже поширене самолікування».

Співпраця Карітасу Івано-Франківська та Поберезької сільської ради здійснюється в рамках проекту «Мережа центрів Домашньої опіки Карітас України (паліативна допомога), 2019»

 
Усі права застережено Карітас УГКЦ © 2009 м. Івано-Франківськ
Технічна підтримка: © Компанія ІТ-Експерт