payday

Статистика

На даний момент 12 гостей на сайті
Ukrainian (Ukraine)English (United Kingdom)
«Благослови нас, ми твої діти, Христос родився! Друк
Вівторок, 16 лютого 2010, 14:50


7 лютого 2010 року у стінах БФ «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ» коляда ще лунала і 7 лютого. Цього дня працівники проекту «Клуб людей похилого віку «Надвечір» провели одну із зустрічей для своїх підопічних. На свято розколяди завітав славнозвісний ансамбль «Берегиня» осередку «Союзу Українок» села Угорники. Під керівництвом п.Любові Юрків, голови осередку, шановне жіноцтво виконувало багато мелодійних колядок, які звеселяли душі присутніх.

 

Зустріч розпочалася з вітального слова п.Наталії Козакевич, виконавчого директора БФ «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ». У своєму привітанні п.Наталя зробила великий акцент на словах народної мудрості: «Допоки на Україні співають колядки, малюють крашанки, допоти і житиме сама Україна...».

І справді, пройшовши часи великих випробувань, український народ завжди намагався зберегти свої звичаї та традиції, свою історію та культуру. Особливо дорожили цим ті, яким доводилося святкувати далеко на чужині, у таборах та бараках...

«...Ніч. Різкий стукіт в двері. Бабуся відчиняє. Солдати у хату. «Полчаса на сбори. Старуха скорєй!»...Бабуся мовчки одягала нас, сонних малят. Білі райтузики ніяк не налізали на ніжки моєї сплячої сестрички. Хапали, що бачили: постіль, баньку з молоком, шоколад, посуд. Нас, трьох дітей і бабусю, разом з клунками заладували у відкриту вантажівку. Солдатський чобіт копнув баньку. Молоко розтеклося по машині. На все це дивився круглий місяць і хтось за фіранкою у вікні навпроти.

Потім були вагони... баржа...Сибір. Безкраї ліси, безмежна ріка Об, другий берег якої було ледь видно при гарній погоді.

Наші батьки і бабуся прикладали багато зусиль, щоб в умовах висилки ми пережили чудо Різдва. Чудом було вже те, що ми всі залишилися живі й знайшлися після тюрем, які відбули батьки. Очевидно Свят-вечір був би дуже бідним, якби не пакунок з України, який наші родичі спішили вислати перед Різдвом.

Радісний ритуал відкривання пачки з фанери, густо забитої цвяхами, підписаної хімічним олівцем, був неповторним пережиттям. Мама легко підважувала сокирою верхню дикту, витягаючи цвяхи. Ми, діти, з напругою і відкритими ротами оточували стіл, на якому відбувалося дійство. Тоді з'являлися мішечки з гречаною крупою, пшеницею, маком, горіхами, родзинками, грибами, сріблястим дощиком на ялинку, слоїчок з медом, старанно загорнений в обрус, декілька скляних бурульок і верхівка на ялинку.

Мама старанно обмацувала рубці на полотняних мішечках і, врешті знайшовши потрібний, сідала легенько пороти лезом шов. З'явлався багаторазово складений папірчик, списаний дрібнесеньким письмом. Вістка від родини - це було найдорожче для батьків, вона давала силу вижити і витримати тяжкі умови заслання.

Мені запам'яталася в цей Різдвяний Вечір пишна ялинка у відрі, замаскованому килимчиком, притрушена ваткою-сніжком, горішки в позлітках, ангелики з паперу, зірочки з соломки, їжачки з яєчних шкарлупок. З гілок звисав сріблястий дощик «ангельське волосся». На столі, накритому найбілішим обрусом і вишиваною доріжкою, в самому центрі, на соломі, красувалася бабцина плетена штруцелька-калач, в яку було встромлено три свічки. Це символізувало присутність Ісуса. «Я є хліб життя...Я свіло світу.»

Спершу бабуся як найстарша обходила нас усіх від старшого до найменшого з побажаннями і ми, перехрестившись, брали з тарілочки кусник просфори з медом. Обцілувавши усіх, спільно молилися і сідали до столу. Тато читав Євангеліє Різдва, а ми дивилися в миски з червоним борщем, в яких плавали маленькі вушка з грибами. Далі були різні смаколики - вареники з капустою, картоплею, маком, сливками. Накінець була кутя, кращої від якої на світі не було, бо все, що готувала моя бабуся, було замішано на любові. А запивалося усе узваром бурштинового кольору.

Скільки себе пам'ятаю, в родині була традиція запрошувати на Свят-вечір когось чужого - чи подорожнього, чи бідного студента, чи самітню людину...

Єдині книжки, які захопила бабуся в ту ніч, коли нас вивозили, були молитовник Пресвятої Родини, стрілецькі пісні й колядник. Ці три книжки і стали фундаментом нашого виховання.

А коляда була пречудова! Після вечері нас, троє старших, ішло по хатах і бараках, заробляти колядою на пампухи. І мені, дитині, назавжди запам'ятались очі людей - повні  і сліз, і радості...»

Такі спогади залягли глибоко у душах багатьох людей, родини яких боролися за незалежність та національну ідею своєї Батьківщини, терпіли приниження, але не скорялися, мужньо переживали всі нещастя, які випали на їхню долю. А сьогодні вони щасливі з того, що коляда лунає дзвінко і гучно по всій Україні, її співають усі, і діти, і дорослі, прославляючи Бога за надані земні блага та вимолюючи собі благословення на все життя.

В статті були використані матеріали з книжки О.Вербенець, В.Манько «Обряди і страви Святого вечора».

 
Усі права застережено Карітас УГКЦ © 2009 м. Івано-Франківськ
Технічна підтримка: © Компанія ІТ-Експерт